Сонце, що сходить. Темпей Накамура.

У Харкові відбувся концерт за участі Олега Полянського, Олександра Порядинського та Темпея Накамури. Японського піаніста запросив Олег як свого давнього друга. Темпей зупинився у Харкові дорогою з Києва до Мінська, де має намір дати благодійний концерт. Вперше вони з Олегом  виступили разом на одній сцені у Харкові у 2010 році. З цього часу багато змінилося. Олег та Темпей стали відомими, виступають на найкращих музичних майданчиках світу. Однак Темпей головну мету своєї творчості досі вбачає у тому, щоб позбавити людей болю чи бодай зменшити його - він продовжує давати благочинні концерти.

 

У кімнатці за сценою Органної зали Темпей Накамура відповідав на мої запитання трохи стомлено, але із уважною ввічливістю. Поряд розспівувався Олександр Порядинський, а зі сцени лунала музика великих у виконанні Олега Полянського. Відкритість Темпея, відчуття причетності до концертних буднів музиканта спонукало мене до вкрай особистісних запитань.

 

Чи вважаєте ви себе віртуозом? Що таке віртуозність на Вашу думку?

Я не вважаю, що…Я не віртуоз (сміється).  Є багато піаністів, видатніших за мене. Віртуозних піаністів. Однак, можу сказати, що маю оригінальність. Певним чином я унікальний піаніст, унікальний музикант, унікальний композитор. Щось таке. Але я не вважаю себе музикантом-віртуозом.

 

Ви поєднуєте у своїй діяльності написання та виконання музики. Чи можуть інші піаністи грати Ваші твори?

Так, я дуже цього хочу! Я дуже хочу, щоб мою музику грали. Можливо в майбутньому, через п’ять, десять років…Я дійсно хочу, щоб хтось грав мою музику!

 

Як Ви ставитеся до того, що написання та виконання музики втілюється в одній людині? Як це в Вашому випадку?

Тобто ви вважаєте, що це важко? Я можу сказати, що це само по собі не дуже важко. Важко – втримати високу планку. Високу якість…Я повинен тримати високу планку у виконанні так само, як і у написанні музики. Мені потрібно більше часу ніж класичному піаністу, який приділяє весь день практиці. Я не можу приділити стільки часу цьому. Мені потрібно ще й писати музику. Тобто питання в тому, як розподілити свій часом: коли писати музику, коли практикувати. Це так.

 

В якому з цих двох напрямків (написання музики, гра) Ви вбачаєте свою реалізацію?

Я хочу привнести щось в цей світ. Щоб це залишилось, навіть після моєї смерті. Я хочу щось зробити для цього світу. Шляхом написання музики. Люди будуть продовжувати слухати мою музику після моєї смерті. Це добре. Це маю на увазі.

 

В одному з інтерв’ю Ви казали, що грали на вулицях для звичайних перехожих…

Я раніше робив це. Тепер ні.

 

Чому це було важливим для Вас?

Я хотів отримати цей своєрідний досвід... та  ще тому, що зазвичай люди не дуже цікавляться грою на фортепіано та слухають її. Я давав їм шанс послухати.

 

Чи відрізняється Ваша музика залежно від інструмента чи місця?

Чи є різниця між виконанням на вулиці та у концерт-холі? Звісно, вона є. Коли я граю на вулиці, люди не цікавляться мною у першу чергу. Це як розвага і я спрямований їм назустріч. Однак у концерт-холі всі сконцентровані на мені, я, в свою чергу, сконцентрований на своїй музиці, на насолоді, яку отримую від неї.

 

Ваш перший альбом має назву «Темпеїзм». Як вона пов’язана з Вашим ім’ям?

Альбом містить моє ствердження,  мій мозок, мою душу. Це мій «-їзм».

 

Як Ви можете охарактеризувати інші свої альбоми?

Альбом «Фенікс» - про мою подорож Європою. Я отримав багато нового досвіду та зустрів багато нових людей. Тож, це надихнуло мене, я почав писати…так з’явився «Фенікс».

Я випустив новий альбом «Вортекс» цього року, але…мені поки складно говорити про нього.

 

Яку музику Ви любите? Яких композиторів слухаєте?

Будь-яку. Класичну, джаз, рок, музику з фільмів, поп-музику. Різну. Дуже люблю фільми Хаяо Міядзакі  та його композитора Джо Хісаїсі. Улюблений композитор Сергій Рахманінов.

Важливою частиною Вашої діяльності є благочинність. Ви дали концерт для дітей з інвалідністю в Києві, зараз прямуєте до Мінська…Чому це важливо для Вас?

Люди не можуть жити наодинці із самими собою. Ви можете бути сильним та успішним, але жити самотньо не зможете. Ми потребуємо допомоги, тому що життя та мистецтво забирає багато сил. Дуже важливо допомагати комусь. Щодо мене – багато людей допомагають мені. Завдяки цьому я можу писати музику.

У 1995 році відбувся великий землетрус в Японії. Мій будинок було розтрощено вщент і я переїхав до Осаки. Це був своєрідний досвід для мене. Потім…великий землетрус відбувся знову. Вже у 2011 році. Я хотів зробити щось, бо знав, що саме потрібно, на яку допомогу вони (жертви) чекають…Бо я теж був жертвою землетрусу. Отож, я почав волонтерську та благодійну діяльність. Разом із другом, також музикантом, ми надіслали до уражених територій більш ніж 10 фортепіано, поїхали туди, давали концерти, говорили з ними…Це дуже важливо для душі людей, що стали жертвами.

 

Розкажіть про свої проекти «Сонце, що сходить» та «Схований концертний тур» в Японії.

Про «Сонце, що сходить» я вже розповів. Це проект із десятьма фортепіано, що ми надіслали на уражені території, концерти та підтримка жертв землетрусу.

«Схований концертний тур» теж волонтерський проект, але він проводиться на моїй улюбленій території Кумано-Кодо (прим.-мережа паломницьких маршрутів на півострові Киї, що веде до «Трьох священних гір Кумано», об'єкта Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО). Це осередок японської культури, японських храмів, японської історії. Це дуже гарне місце. Я гадаю, що Бог живе на цих стежках і спостерігає за нами. Цю атмосферу можна відчути. Я люблю це місце, тому й вирішив проводити концерти там. Це моя мрія, що стала реальністю.

 

Як Ви можете визначити головну мету своєї музики, її послання?

Це залежить від композицій. Наприклад, «Духовну путь» я писав про Кумано-Кодо як вияв поваги до цього місця. Я хотів показати людям, яка прекрасна та духовна ця місцевість. Я хотів передати саме це відчуття місця.

«Фенікс»…Мені потрібна пристрасть, щоб грати це. Протягом виконання я перетворююся у справжнього фенікса. Я хочу…Ні, не хочу, а можу показати авдиторії своє перетворення через цю композицію.

Кожна композиція має свій месседж та не один…Я дуже тішуся, якщо моя музика допомагає людині, якій болить на серці, в душі. Я щасливий, якщо можу допомогти своєю музикою.

«Сонце, що сходить» має дуже глибокий сенс…Після великого землетрусу 2011 року люди були дуже засмучені…Я хотів показати їм, як сходить сонце, дати їм енергію. Ця композиція із піснею, тому вона має на меті підбадьорити, дати надію.

 

 

В цей день музикант не дуже добре почувався, але все ж таки зіграв свої твори та знайшов сили відповісти на мої запитання.  Але музика лікує, і на свого творця вона має ще більший позитивний вплив: після концерту Темпей Накамура вже бадьоро посміхався, фотографувався та спілкувався із журналістами.

 

Авторка: Людмила Галичина

Фото з офіційного сайту Темпея Накамури - http://tempei.com