Сергій Жадан: «Зараз ти ніби сам собі всесвіт, сам собі універсум, сам собі космос»

Сьогодні рідко коли можна знайти книги, які не тільки приємно читати, але також хочеться тримати у руках. Наприкінці лютого цього року на книжкових полицях з’явилася поетична збірка творів Сергія Жадана «Динамо Харків», яка є прикладом саме таких особливих книг. На презентації в затишних стінах Муніципальної галереї письменник прочитав свої вірші та поділився думками про поезію, її розвиток та літературний Харків з «Репризою».

 

«Динамо Харків» важко назвати новою книжкою. Хоча там є кілька зовсім нових поезій, які ще ніде не друкувались, переважають старі твори. Це звіт за 22 роки: перші вірші датовані 92 роком, а найновіші – зимою цього року.

 

Фактично з кожним віршем пов’язана своя історія. Усі вони мають своє особливе походження. Як правило, мої вірші з’являються за досить цікавих обставин, досить незвичних ситуацій.

 

Сьогодні частина людей купує паперові книги лише заради тактильних відчуттів. Важливо читати книгу та відчувати її матеріальність. Я сам дуже люблю паперові книжки. Для мене дуже важливо читати й знати – я зараз на 20-й сторінці, тут мені залишилося ще 160 сторінок. Такі речі роблять читання не просто механічним споживанням літер, а дійсно процесом захопливим і таким, який приносить насолоду.

 

Зміна формату не змінює правил гри. Література надалі живе й розвивається. Паперова книжка, може, стає не такою популярною як раніше, а натомість розвивається інтернет-поезія. Подивіться, скільки вже існує пабліків в соц.мережах, усіляких сторінок, сайтів, де люди пишуть усе, що хочуть.

 

Інтернет-поезія має свої плюси й мінуси. З одного боку, це повна відсутність цензури, формату; відсутність перешкод та ієрархічності (коли тобі треба бути спочатку кандидатом в члени партії, потім членом партії, потім першим секретарем партії). Зараз ти ніби сам собі всесвіт, сам собі універсум, сам собі космос. А з іншого боку, це страшенно занижує рівень літератури, тому що відсутність редактури, критики, відсутність потреби в критиці завжди занижує вимоги письменника до самого себе.

 

Ми зараз переживаємо такий період: не приймати інернет-епоху – це смішно, а бути її великим адептом й говорити, що лише зараз почалася література, – це теж трішечки смішно. Усе розвивається. Декілька тисяч років тому література та вірші писалися на бересті або на глиняних дощечках, потім на папері, а зараз на моніторах. Що буде завтра? Важко навіть уявити! Але принципи силлаботоники залишаться тими самими.

 

Якщо говорити про літературний, культурний, історичний Харків, для мене є свої маршрути міста. По Харкову розкидано багато місць, які я особисто відвідую регулярно: літературний музей, художній музей, будинок слова, молодіжний парк й інші. Час від часу мені треба прийти туди, щоб відновити для себе спілкування з цими місцями.

 

Муніципальна галерея для мене – один з орієнтирів не тільки у культурному ландшафті, але й взагалі у житті міста. Ти знаєш, що сюди зайдеш, і тут буде завжди щось цікаве. Дуже люблю це місце та людей, які тут працюють.

 

Взагалі я страшенно люблю квартали між вулицями Пушкінською та Шевченка. У мене попередня книга, «Месопотамія», - якраз про ці квартали. Вона про Харків, і там усі події відбуваються у цьому просторі. На цьому ландшафті багато цікавих місць, провулків, дворів… дуже добре там знаходитись. Таке враження, що ти потрапляєш на своє місце.

 

У продовженні приємного вечора Сергій Жадан читав свої вірші - не менш емоційні, ніж автор. Слухаючи його ліричну поезію, розумієш, що ми всі спілкуємося однією мовою – мовою щирих почуттів та емоцій. 

 

 

Автор: Кристина Пашкіна

 

Фото: Кристина Пашкіна