Абсурд, Курбас, темрява і голий чоловік — мікс для фреш-фестивалю

(Важливе зауваження: автор — один з організаторів, але старався писати не про це.)

 

Від автора

Є цікаві вистави у театрах і академічних, і державних, і неакадемічних, і недержавних. І навіть не у театрах, і навіть не вистави, а перформанси, наприклад. Приватних більше, хоч зазвичай їх діяльність менш помітна, бо не має підтримки влади чи бізнесу. Часто такі театри тяжіють до академічності, а бува — до експериментів. Нерідко їх не сприймає театральна спільнота, близька до «офіційного» театру. Хоча, здавалося б, знавці. Задля справедливості: не всі ці експерименти варті уваги, але творчий пошук потрібно заохочувати, щоб згодом отримувати високі результати та якість. Чи як там Курбас казав?

 

Зацікавити глядача (та й потенційних учасників) нетрадиційним театром допомагають фестивалі. Наприклад, харківський театральний фреш-фестиваль «Я і Села Брук». Трохи ностальгії: готуючись до відкриття 2015 року, ми вигадали «офіційну легенду». Мовляв, у пошуках гідного покровителя для театрального фестивалю познайомилися з родичкою відомого британського режисера театру і кіно Пітера Брука. Вона погодилася підтримати починання харків'ян і настільки вразила своїми ідеями про «свіжий театр», що проект назвали її іменем. І ми запросили її на відкриття. Цьогоріч ініціатор і співорганізатор фестивалю Володимир Гориславець прямо під час прес-конференції зізнався: «Я і Села Брук» — то «перевернута» «Курбалесія». Так живуть і транформуються ідеї вічного експериментатора, кількаразового цьогорічного ювіляра, що ще за життя став класиком. Доречи, річниці метра допомогли фестивалю отримати (вперше) підтримку влади (Тут зазначу: усі обмеження, зазвичай з цим пов’язані, з нами погоджували, коли ми сперечалися — йшли на діалог, а іноді — на поступки. Ну, і нам доводилось. Велике їм спасибі, хоча досвід непростий. Як і майде будь-яке співробітництво.) Але свято не відбулося б без допомоги активістів, зокрема, музикантів і художників (та й організаторів), які працювали сумлінно та безоплатно.

 

Про фестиваль-2017

Протягом восьми днів — з 26 березня до 2 квітня — Харків театральний збовтували експериментальними постановками. Понад 30 учасників фреш-фестивалю «Я і Села Брук» презентували вистави, перформанси, читання, майстер-класи, відеороботи тощо. Поміж іншими, представили роботи відомі харківські незалежні театри: «Публіцист», «Кімната Т», «Театр музичного динамічного світложивопису» тощо. Не менш цікавими були перформанси плейбек- і форум-театру, школи акторської майстерності «ТЕСТО» та «Школи магії театру».

«Харків — театральне місто, тож здивувати харківського глядача важко. У мене тут багато друзів, які можуть чесно оцінити мою роботу. Це я ціную і поважаю. Але на фестивалі можна зіштовхнутися і з неконструктивною критикою. Наприклад, від глядачів. Це корисно та надихатиме тебе і колектив на подальшу роботу. Тому я завжди їду з очікуваннями. Цього року коло учасників розширилося. Мені дуже подобається, коли гарні творчі люди знайомляться і налагоджують зв’язки. До того ж, було піднято багато соціально важливих тем, які обговорювалися із глядачами, задля вирішення актуальних питань», — зазначила драматург та керівниця полтавського «Театру сучасного діалогу» Ірина Гарець.

 

Через горнило «Я і Села Брук-2017» пройшли понад 3 000 глядачів. Кожен показ підсумовувався на обговоренні, у якому брали участь актори та режисер вистави, організатори, експерти й усі бажаючі глядачі.

 

«Це можливість поспілкуватися з глядачем і висловитися. Зазвичай на фестивалях комісія розмовляє лише зі мною, а мені важко потім передати все те, про що сказано. Так само я отримала дуже корисну інформацію. Складно було перенести наш спектакль на малу сцену. Багато моментів загубилися. Але це хороший досвід і надалі, думаю, потрібно навчиться вирішувати спектаклі іншим способом. А не прикриватися лаштунками, декораціями і світлом», — поділилася режисер-постановник красноградського театру-студії «Арт-Є» Тетяна Підберезна.

За час фестивалю навіть встиг сформуватися пул гострих довколатеатральних питань: робота з глядачем, баланс форми і змісту, гендер, творча співпраця, джерела фінансування, професійність, розвиток документального театру, розрив між поколіннями. Одна з найзагальніших проблем — потреба у постійнодіючих театральних майстернях, де вестиметься дослідницька робота, перевірятимуться гіпотези, втілюватимуться ідеї, застосовуватиметься театральна педагогіка.

 

Хоча фестиваль у Харкові проходить четвертий раз, багато відбувалося вперше. Підтримка Управління культури і туризму ХОДА відкрила перед організаторами можливість охопити нові сценічні локації (Будинок актора, малу сцену театру Пушкіна, приміщення театру «Публіцист», Обласний центр культури і мистецтва).

«У нас значно збільшилася глядацька аудиторія. Навіть вдалося сформувати цілісність фестивалю — завдяки глядачам, які відвідували кілька заходів і брали участь в обговореннях. Також ми спостерігали встановлення контакту між театром і глядачем, де кожен готовий був говорити один з одним, де театри дізнавалися про душевний відгук глядачів після перегляду. Фестиваль створив інформаційний та навіть навчальний простір, що розповідає глядацькій аудиторії про сучасний театр і його тенденції», — розповіла співорганізаторка Яна Зеленська.

 

Завдячуючи творчій співпраці на фестиваль вперше потрапили театральні експериментатори із Запоріжжя, Черкас, Полтави та Краснограда. Вони екзаменували глядачів на толерантність, роздягаючись, не вмикаючі світло, примушуючи втрутитись у дійство.

 

«Я вважаю, що це кращий фестиваль, який у нас був. Потішили роботи учасників, не було перепадів. Ми вийшли на той рівень, де участь у фестивалі «Я і Села Брук» може бути візитівкою. А це означає, що продукт — високої якості, його може прийняти будь-який фестиваль. Така і є наша мета», — підсумував автор ідеї та організатор Володимир Гориславець.  

Наступний фестиваль має відбутися за рік. Традиційно відкриття припадало на день народження Леся Курбаса, 25 лютого. Цей раз — виключення. Що буде — важко передбачити. Наразі триває робота над створенням нетипової театральної майстерні. 

 

Авторка: Ганна Старкова

Фото: Аліса Волкова